НАРОДНА ПІСНЯ – ГОЛОС І ДУША НАЦІЇ

Де б не з’являлася заслужена артистка України Олена Білоконь, на якій би сцені не виступала, її скрізь зустрічають із радістю. Вона не просто співає пісні, які люблять не лише в Україні, а й за її межами. Насолоджуючись щиросердою українською піснею у її виконанні, слухачі знову й знову переконуються, що наша мова – і справді солов’їна, у неї є душа – щира, відкрита, щедра…

Познайомитися із Оленою Білоконь мені пощастило на урочистостях з нагоди Дня села у Дмитрівці, що знаходиться на півдорозі між Горішніми Плавнями й Кременчуком. Артистка була приємно вражена щирістю місцевих жителів і тим, як сильно вони люблять землю, на якій живуть, як турбуються про неї.
– Люди добре живуть там, де повага один до одного, до рідного краю, його історії. Якби всюди була така атмосфера, як у Дмитрівці, якби всі піклувалися про рідну землю так само, як це роблять тут, в Україні було б набагато менше проблем. Справді приємно жити й легко творити на землі, яку люблять і шанують люди, – переконана пані Олена.
Співачка розповіла, що, перебуваючи нещодавно із концертами в Литві, відчувала надзвичайно сильну підтримку литовських слухачів:
– Вони люблять українську пісню, розуміють її! А ще наші литовські друзі переживають за нас, моляться Богові, щоб в Україні запанував мир. Загалом український народ за кордоном поважають – за лагідну вдачу й працьовитість. Тож нам самим потрібно нарешті позбутися відчуття меншовартості й почати поважати самих себе. Нам не обов’язково кудись їхати, щоб віднайти себе й досягти успіху. Не дарма народ склав прислів’я: “Де народився, там і пригодився”.
Українська пісня, що її плекає полтавська співачка Олена Білоконь і дарує людям, – то душа українського народу, джерело життя й наснаги.
– Пісня має згуртовувати нас, навчає любити рідну землю й одне одного. На превеликий жаль, нині вона – немов тендітний паросток, скалічений запозиченими несправжніми цінностями. Приймаючи їх, ми забуваємо й своє, українське, і нехтуємо ним. Тож Шевченків заповіт “чужому навчайтесь і свого не цурайтесь” й досі актуальний. Ми маємо відроджувати нашу культуру, українську пісню, щоб не втратити себе, свою духовну та культурну ідентичність, – наголошує вона.
Саме це прагнення й спонукало Олену Білоконь відкрити в Полтаві вокальну студію “Театр народної пісні”:
– Ми намагаємося підтримувати молодих талановитих виконавців, які від народження мають народний голос. Допомагаємо їм зберігати свою автентичність, розкривати багатогранність народної пісні й дарувати її слухачеві як противагу тій запозиченій знеособленій музиці, що нею наразі переповнений вітчизняний теле- та радіоефір.
У планах Олени Білоконь – створити школу мистецтв. Артистка також мріє про організацію гуртків, де б малеча могла навчатися українських традицій.
– Генетичний код нашого народу – в українській пісні, – впевнена співачка. – Вона здатна доторкнутися до найпотаємніших струн людської душі, допомагає усвідомити себе частиною національної спільноти, ототожнити себе з нею.
Олена Білоконь має власний рецепт щастя, яким щиро ділиться зі слухачами на своїх концертах:
– Ми повинні любити землю, яка дала нам життя, поважати людей і вболівати за те, що робимо – чи то співаємо, чи то вирощуємо хліб. Кожна людина мусить розвивати таланти, дані їй Богом, щоб бути корисною, і передати своїм нащадкам добрий спадок. До того ж потрібно дякувати Богові за те, що вже маємо, аніж просити у Нього чогось. Так можна стати абсолютно щасливою, адже людина, яка живе для когось, заради добрих справ, просто приречена на щастя й успіх!

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”